8 грудня 2016 року Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією 71/125 проголосила 26 квітня Міжнародним днем ​​пам’яті про чорнобильську катастрофу. Генеральна Асамблея зазначила: «відчуваються досі, через тридцять років, серйозні довготривалі наслідки чорнобильської катастрофи, а також зберігаються у зв’язку з цим потреби постраждалих місцевих громад і територій», і запропонувала «всім державам-членам, відповідним установам системи Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних організаціям, а також громадянського суспільства відзначати цей день», інформує Голос.ua.

26 квітня 1986 р. Чорнобильська АЕС – первісток атомної енергетики України – стала символом найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. В результаті аварії на ЧАЕС був повністю зруйнований атомний реактор, в навколишнє середовище потрапили радіоактивні речовини, а їх хмару рознесло територіями України, Росії, Білорусі та ряду країн Європи, сталося радіоактивне зараження території загальною площею 207,5 тисячі квадратних кілометрів. Зокрема, загальна площа радіаційного забруднення України становила 50 тисяч квадратних кілометрів у 12 областях, радіаційного забруднення зазнали 19 російських регіонів з територією майже 60 тисяч квадратних кілометрів і з населенням 2,6 мільйона осіб, було забруднено 46,5 тисячі квадратних кілометрів території Білорусії, де проживало близько 20% населення країни. До групи ризику потрапили персонал ЧАЕС, учасники ліквідації наслідків аварії, евакуйовані люди і населення уражених територій. Майже 8,4 мільйона осіб в Україні, Росії й Білорусі зазнали впливу радіації, сотні тисяч з них евакуювали із забруднених територій.

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 року стала однією з найбільших промислових ядерних катастроф в історії. За міжнародною шкалою ядерних подій, прийнятої в 1988 році, аварія на ЧАЕС – одна з двох, яку оцінили по максимальному, сьомому, рівню небезпеки. Схожа з нею за масштабами тільки катастрофа на японській АЕС “Фукусіма-1” 2011 р.

Навколо АЕС була створена 30-кілометрова зона відчуження.

За оцінками, протягом 1986-1987 рр. стримуванням розповсюдження радіоактивних опадів і їх очищенням займалося 350 000 працівників, або “ліквідаторів”, з числа військовослужбовців, працівників АЕС, місцевої міліції і пожежних служб. Найбільші дози радіації отримали близько 240 000 ліквідаторів під час проведення робіт по зменшенню наслідків аварії в межах 30-кілометрової зони навколо реактора. Згодом число зареєстрованих ліквідаторів збільшилося до 600 000 чоловік.

Навесні і влітку 1986 р. 116 000 осіб було евакуйовано з районів, що оточують чорнобильський реактор, в незаражені  райони. У наступні роки було переселено ще   230  000 чоловік.

У момент гасіння пожежі люди отримали величезну дозу радіаційного опромінення, яка у багато разів перевищувала максимально допустиму. Як наслідок, серед ліквідаторів, які виконували аварійні роботи на четвертому блоці, було зареєстровано 134 випадки гострої променевої хвороби, більшість з яких ускладнювалися променевими опіками шкіри, викликаними β-випромінюванням. Протягом перших трьох місяців після катастрофи загинула 31 людина, у тому числі 28 – від променевої хвороби.

Після аварії на 4-му енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну обстановку. Однак уже в жовтні 1986 року, після масштабних робіт по дезактивації території і споруди «саркофага», 1-й і 2-й енергоблоки були знов введені в експлуатацію; в грудні 1987 року була відновлена ​​робота 3-го енергоблоку.

25 грудня 1995 року був підписаний Меморандум про взаєморозуміння між урядом України та урядами країн «Великої сімки» та Комісією Європейського союзу, згідно з яким почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 року.

Рішення  про  остаточну зупинку енергоблоку № 1  було ухвалене 30 листопада  1996 року, енергоблоку № 2 – 15 березня 1999 року.

29 березня 2000 було прийнято постанову уряду України № 598 «Про дострокове припинення експлуатації енергоблоку № 3 та остаточне закриття Чорнобильської АЕС».

15 грудня 2000 року о 13:17 за наказом президента України під час трансляції телемосту Чорнобильська АЕС – Національний палац «Україна» поворотом ключа аварійного захисту (АЗ-5) був назавжди зупинений реактор енергоблоку № 3 Чорнобильської АЕС. Станція припинила генерацію електроенергії.

Чорнобильська аварія стала не тільки величезною трагедією і найбільшою екологічною катастрофою 20 століття, а й уроком всьому людству, показавши, що ядерна енергія, яка вийшла з-під контролю, не визнає кордонів. На жаль, її відгомони будуть звучати ще довго і позначаться не на одному поколінні людей. І лише завдяки мужності та самовідданості робітників, вчених, військових і добровольців, які ризикували своїми життями і здоров'ям, які виконали тоді, в 1986 році, безпрецедентні за своїми масштабами та складністю роботи з екстреного усунення наслідків цієї трагедії, вдалося уникнути більш жахливих наслідків.

У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь жителі всіх республік СРСР. Віддаючи данину пам’яті загиблим, глави держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав на саміті в червні 2001 року прийняли рішення звернутися до держав-членів Організації Об'єднаних Націй (ООН) про оголошення 26 квітня Міжнародним днем ​​пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. 17 грудня 2003 року Генеральна асамблея ООН підтримала рішення Ради глав держав СНД про проголошення 26 квітня Міжнародним днем ​​пам'яті жертв радіаційних аварій і катастроф, а також закликала всі держави-члени ООН відзначати цей Міжнародний день і проводити в його рамках відповідні заходи. А в грудні 2016 проголосила 26 квітня Міжнародним днем ​​пам’яті про чорнобильську катастрофу.